Анатолій Григорович Михайленко -

письменник - прозаїк, публіцист, журналіст, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України

Щедрість таланту

/Files/images/mihaylenko/Безымянный.JPGМихайленко Анатолій Григорович - народився 22 квітня 1939 р. на хуторі Комуна Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області. Хутір Комуна заснували 1939 року колишні комунари і створили там перший колгосп «Червоний лан», який також значився у старих довідниках. Нині це с. Володимирівка тієї ж Максимівської сільської ради. Батько письменника, Григорій Тимофійович зачинатель колгоспного руху на Карлівщині, учасник Великої Вітчизняної війни, комірник, тесля. Мати - Марія Корніївна – ланкова, спокійна, доброзичлива і моторна трудівниця колгоспу. В дитинстві Анатолій був вдумливий і не по роках серйозним. Завжди його бачили з книгами, хоч і селянської роботи не цурався – і в колгоспі виконував посильну роботу, і город саджав, полов та збирав, і по домашньому господарству все знав і все вмів. Із золотою медаллю Анатолій Григорович закінчив Варварівську середню школу, того ж року вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. Вчився добре, успішно закінчив вуз у 1961 році.

У 1961 – 1963 рр. – літературний працівник, завідуючий відділом обласної молодіжної газети «Київський комсомолець»; 1963 – 1964 рр. – завідувач відділом міжобласної молодіжної газети «Молода гвардія»; 1964 – 1969 рр. – завідувач відділом республіканської газети «Молодь України»; 1969 – 1977 рр. – старший редактор, завідувач відділом, Член редколегії громадсько-політичного, літературно-художнього тижневого ілюстрованого журналу «Україна»; 1977 – 1983 рр. – завідувач редакції сучасної прози видавництва ЦК ЛКСМУ «Молодь»; 1983 – 1984 рр. – головний редактор державного видавництва «Веселка»; 1984 – 1993 рр. – головний редактор журналу «Україна» та англомовного місячного додатку «Юкрейн». З 1993 – 2007рр. - редактор відділу літератури, культури, мистецтва і політики газети «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України». Читачі відразу оцінили його літературно-мистецькі сторінки, політичні акценти, які виходили під псевдонімом Анатолій Орчик. З 1994 року - офіційний кореспондент українського тижневика в Австралії «Вільна думка». За угодою у 1993 – 1994 роках працював головним консультантом Секретаріату Верховної Ради України, у 1993 р. Указом Президента Л.Кравчука призначений членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення першого скликання, де був обраний першим заступником, працював до переобрання Національної ради після президентських виборів 1994 року.

Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії у 1986 році, чорнобильський інвалід II-ої групи.

У 1969 році дебютував збіркою публіцистики та нарисів«Окрилення». Згодом вийшли книжки публіцистики і прози «На цій землі великій», «Творці нового життя», «Мости», «Історія дев»яти сувенірів», «Вірність», «Четвертий день шторму», «Політ Європа-Азія», «Оливкова гілка з Рима», «Останній поворот», «Живі камінчики», «Ордалія», «Що з вами сталося, хлопчики?», «Заки море перелечу», «Моя ти доле чорноброва» та ін.

Автор книжок публіцистики та нарисів «Кленовий лист з Канади», «Відкриваю Канаду знову», збірок повістей та оповідань для дітей: «Береги дитинства», «Вода Вербової криниці», «Пливе мій човен», «Ранні конвалії», «Дорога пройдена двічі», «Завжди, коли повертаюся додому», «Хроніка льодового рейсу», упорядкував книжку творів українських письменників Австралії «Рідні голоси з далекого континенту». Багато творів друкувалися у різних збірниках, виданих у Києві та Москві, а також у перекладі білоруською та узбецькою мовами.

В 1984 році студія Укртелефільм зняла за повістю «Обеліск» повнометражний художній телефільм «Довге відлуння»; в 1989 році ця ж телестудія за документальною повістю про українців Далекого Сходу «Зелений гай» зняла повнометражний документальний телефільм з однойменною назвою.

У 1974 році став лауреатом республіканської журналістської премії ім. Ярослава Галана. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 січня 1991 р. присвоєно звання «Заслужений журналіст України». З 2001 року лауреат премії Ліги меценатів України ім. Дмитра Нитченка. З 2004 року лауреат премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото». Має також інші нагороди – знак «70 лет Погранвойск КГБ» (1988 р.), Почесну відзнаку Національної спілки письменників України (2002 р.), Золоту Почесну грамоту від Товариства збереження української спадщини Австралії та видавництва першого

в Австралії українського часопису «Вільна думка», а також Почесні Грамоти правління Укоопспілки і ЦК профспілки працівників споживчої кооперації та Київського міського голови (обидві 2004 р.).

У літературі А.Г.Михайленко починав з публіцистики, літературних записів учасників війни; оповідання, повісті та романи присвячені періоду Великої Вітчизняної війни, важкого повоєння, на які й припало дитинство автора, сучасне життя.

В останні два десятиріччя творчість була присвячена двом провідним темам: життя українців в еміграції від Далекого Сходу Росії до Австралії, де побував двічі і вперше розповів правду про українців цієї далекої країни (документальна книжка «Заки море перелечу»), уперше підготував і видав твори українських письменників цієї країни «Рідні голоси з далекого континенту». На жаль, великий зібраний матеріал про долі українців світу залишився не реалізований за браком коштів на видання книжок.

Друга тема – діячі національної культури та українського красного письменництва. Цьому присвячена книга «Моя ти доле чорноброва», численні матеріали про визначних митців-сучасників, опубліковані за 10 років у газеті «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України», та в інших газетах і журналах, підготовлено рукописи кількох збірок на цю тему. Здійснив літературний запис та впорядкував книгу Раїси Кириченко «Я козачка твоя, Україно». Мета цієї праці – в час руїни, на яку перетворюється українська культура, показати її вершинні здобутки.

Помер 7 червня 2007 року. Похований в Києві.

Література про А.Михайленка

Література про А.Михайленка

1. Письменники України: Біобібліографічний довідник. - К.: Укр.письменник, 2006 – с.267.

2. Письменники радянської України 1917 – 1987: Біобібліографічний довідник – К.: Рад. Письменник, 1988 – с.407-408.

3. Імена України: Біографічний щорічник. – К.: Фенікс, 1999 – с.408.

4. Енциклопедичний довідник «Українці в Австралії» - К.

5. Прощай майстре: Слово про товариша//Вісті. - 2007. - 15 червня.

6. Від нас пішов А.Г.Михайленко//Порадниця. - 2007. - №24.

7. Пам»яті Михайленка//Літературна Україна. - 2007. - 14 червня.

8. Пам»яті Михайленка//Зоря Полтавщини. - 2007. - 13 червня.

9. Власюк Т. Це бентежне малювання словом// Порадниця. - 1999.- №17.

10. Шудря М. Перо без іржі// Україна. - 1999. - №5.

11. Вагомий колос народного таланту//Заповіти Ілліча. - 1989 – 20 квітня.

12. Доценко М. Нові книги земляка//Заповіти Ілліча. - 1989. - 13 травня.

13. Доценко М. Пісня калинової сопілки//Зоря Полтавщини. – 1989. - 23 квітня.

14. Світлий полудень віку//Комсомолець Полтавщини. - 1989. - 25 квітня.

15. Доценко М. Щедрість таланту: Наші славні земляки//Заповіти Ілліча. - 1984. - 29 травня.

Підготувала

директор ЦБС З.Н. Бондаренко

Кiлькiсть переглядiв: 126

Коментарi

  • Ігор

    2016-02-26 21:32:35

    Ніколи не міг уявити що родом з мого с.Володимирівки такі видатні люди як Анатолій Григорович!......

  • Любовь Ткаченко

    2014-04-22 19:04:46

    Вчера побывав в Варваровке в музее была восхищена историей жизни Анатолия Михайленко,его письма учительнице вызвали слезы на моем лице,вечная память человеку, который навека останется живым в своих замечательных произведениях!...