З Днем Незалежності!

2013-08-23

З виступів до засідання круглого столу "Незалежність України6 вибір та усвідомлення"/Files/images/53209.jpg

22 роки минуло з того незабутнього дня, коли 24 серпня 1991 року була проголошена Незалежність України. Це точка відліку, яка зазначила народження нової держави — вільної України. Це велика подія, що дала народові можливість самому вирішувати свою долю.

Незалежність і державність зріли в глибинах нашої тисячолітньої минувшини, проростали в умовах політичної та економічної кризи. Безперечно, історія української нації передала нам у спадок міцне переконання — кожен українець має захищати свої права і свободи, дбати про розквіт землі святої. Витоки української національної свідомості починаються з давніх часів. Згадаймо Святослава, котрий волів померти, але не осоромити землі нашої. А наша Козацька держава, створена Богданом Хмельницьким? Трагедія і слава Івана Мазепи, велич ідей і справ Михайла Грушевського, виболене Шевченкове: "в своїй хаті, своя й правда, і сила, і воля". Розстріляне Відродження, розіп'ята в сибірських снігах еліта української інтелігенції.

Зараз ми проходимо складний шлях відродження національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя національної ідеї створення економічно розвиненого, заможного, соціально здорового суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий обов’язок перед попередниками, що були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі, національного характеру.

Двадцять два роки український народ самостійно творить своє сьогодення та закладає підвалини майбуття. В жодному разі не можна говорити про цей час, як про втрачений період. Це поступ вперед, нехай іноді повільний, подекуди малокоординований, але поступ.

Біологи стверджують, що 70 років — це період генетичного проникнення, коли певні психологічні комплекси проникають на генетичний рівень. За більш як три століття царського режиму і понад 70 років тоталітарної системи певні психологічні комплекси вочевидь зачепили генетичний рівень українського народу. Тому так важко позбуватися почуття вторинності, малоросійства, бездержавності.

Проте ми повинні перебороти зневіру й пам'ятати пророчі слова В’ячеслава Липинського, що «ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».

В народі зберігається віра в те, що Українська держава будь-що вистоїть. Нині ми підійшли до якісно нового етапу розвитку українсь­кої нації, йде практичний процес і теоретичне обґрунтування станов­лення власної державності, по суті, формування нової державної нації у широкому розумінні цього слова. Ідея незалежності з усією повнотою утверджується в свідомості всьо­го українського народу.

Ми віримо в те, що тимчасові труднощі, які спіткали державу ми переборемо. Ми їх обов'язково подолаємо, якщо кожен буде працювати плідно на благо рідної Батьківщини, а усі разом станемо патріотами рідного краю, прагнутимо до єдності, порозуміння. Успіх прийде неодмінно. Тоді й утвердиться громадянське суспільство, де пануватимуть злагода, рівність та високий рівень життя.

Україна вже сьогодні - це сучасна, демократична, правова, високотехнологічне і розвинена держава, яка є невід'ємною складовою європейського цивілізаційного простору. І гордість за свою землю вбирається з молоком матері.

Треба любити Україну по-справжньому, гуртуватись навколо неї, а не навколо політичних партій. І найголовніше забути спосіб життя, який визначається гаслом: "Маємо, що маємо" .

Отож і пам'ятаймо, що Україна-матір в нас одна, а ми всі її діти!

Кiлькiсть переглядiв: 127

Коментарi